До якої глибини досліджувати своїх предків?

Питання цікаве 🙂

Як шуткує мій брат, коли зустрічає мене: «Ну що, до Адама вже докопала?».

Багато з тих, хто цікавиться генеалогією, хоче знайти про своїх пращурів стільки, скільки можливо, і чим далі просуваєшся у пошуках – тим більше хочеться знайти. Але все ж є деякі раціональні обмежуючі фактори:

  • Кількість предків

Якщо порахувати математично, то кількість предків в кожному поколінні збільшується в два рази, тобто в третьому поколінні їх буде 8 чоловік (2 в 3 ступені), в п’ятому поколінні 32, а в восьмому вже 256. І для кожного з них треба знайти один або декілька архівних документів – це величезний обсяг роботи! Колись жартома я порахувала з учнями, скільки предків у кожного з нас було б 1000 років тому, вийшло за самими скромними підрахунками декілька мільярдів. Звичайно, це математично, в дійсності їх було в рази менше через редукцію предків (численні шлюби між родичами в далеких поколіннях), але все одно отримані цифри вражають.

  • Збереженість та зручність читання документів

В середньому, метричні книги та інші документи збереглися досить повно (в кількості, достатній для відновлення родоводу) з кінця XVIII століття – це приблизно шосте-сьоме покоління. Раніші періоди досліджувати дуже важко через мізерну кількість збережених документів та старовинні малозрозумілі шрифти.

Наприклад, метричні свідоцтва кінця XIX століття часто зустрічаються у вигляді багаторічних (10-20 років) книг по одному церковному приходу – якщо замовити та продивитись одну таку книгу, Ви зможете виписати дані одразу по деяким поколінням своїх предків, з усіма бічними гілками та далекими родичами на додаток.

В середині XIX століття частіше зустрічаються загальні повітові книги за один рік. І якщо Ви точно не знаєте рік події (зазвичай так і є), то доводиться переглядати всі книги по кожному року поспіль, а це декілька десятків справ. Замовити за один раз Ви зможете десь від 3 до 5 штук, тому самі можете порахувати, наскільки довше доведеться шукати. Також треба відмітити, що кількість збережених документів тут менша і десятки років можуть взагалі бути відсутніми, а заповнювати пропуски доведеться за допомогою перегляду інших документів.

На рубежі XVIII-XIX століть все ще сумніше. Книг збереглося мало, а частина людей в них записували взагалі без прізвищ, наприклад «повінчалися Іван та Анна», а іноді навіть без імен «повінчались Він та Вона» :). Окрім цього додамо складність розшифрування – жахливі почерки священників, скоропис, польську або латину – без підготовки їх прочитати складно.

  • Мета дослідження

Судячи з відгуків на форумах, у кожного своя мета, з якою він досліджує родовід. Але є деякі розповсюджені мотиви:

Практичні – підтвердити родинні стосунки, спадок, національність – в цьому випадку нема потреби в особливій глибині дослідження.

Деякі дослідники зосереджуються на дослідженні однієї гілки, наприклад, по своєму прізвищу, іншим же не надають великої уваги.

Деякі дивляться тільки дворянських предків. По цих гілках можливо побудувати родовід до XVII а в деяких випадках і до XV століття.

І звичайно, багато хто шукає максимально можливий обсяг. Але тоді слід приготуватися до десятиліть пошуків, бути готовим вивчити декілька старовинних мов, витратити багато грошей на подорожі по різних містах та архівах, переворушити тонни історичних документів та книжок. Ну, є ще варіант – заплатити великі гроші фахівцю-генеалогу, котрий зробить все це за Вас, але цей варіант позбавлений романтики самостійних пошуків 🙂

Мій досвід:

З кожним роком, поглиблюючись в свій родовід, на пошук одного свідоцтва я стала витрачати все більше часу. Так на знаходження свідоцтв кінця XIX століття я витратила кілька тижнів роботи. На знаходження свідоцтв середини XIX століття було витрачено щонайменше місяць роботи. А багато з свідоцтв початку XIX століття я шукаю донині (періодично протягом декількох років).

Для себе в якийсь момент зрозуміла, що вже треба ставити питання: “як припинити шукати предків та почати жити”!

Тоді я вирішила, що прийшов час чітко обмежити рамки дослідження, позначити момент, після якого треба зупинитись, як би не хотілося продовжувати далі! Причому, якщо якась гілка категорично не йде, то залишити її як є; а якщо по іншій знайдеться більше – то і добре. Все одно зовсім залишити пошуки не вийде. Давно був помічений цікавий факт: якщо починаєш відновлювати свій родовід, то обставини складуться так, що вже не ти будеш шукати інформацію, а вона сама почне знаходити тебе! 🙂

Для себе я обмежилась 7 поколінням. І ось з яких причин:

1) Це пов’язано з народною традицією – знати своїх предків до 7 коліна. Взагалі, 7 – цифра сакральна.

2) 7 покоління – це в середньому кінець XVIII століття – якраз в цей період у людей, що живуть на наших територіях масово з’явились прізвища, а також збережено багато документів.

3) 7 покоління – це біля 1% генів, що ми отримали від предка – менші відсотки будуть в загальній «картині» майже непомітні. Виключенням є прямі чоловічі (Y-днк) та жіночі (Mito-днк) гілки, а також Х-хромосоми, але їх доволі важко прослідкувати.

Я зовсім не наполягаю, щоб Ви брали мою систему, але рекомендую все ж окреслити для себе чітку мету дослідження. Це допоможе раціонально використати час, а також вчасно класифікувати та опублікувати знайдені дані для своїх нащадків або родичів.

1+

2 коментарі до “До якої глибини досліджувати своїх предків?”

  1. Здравствуйте! Случайно наткнулась в сети на Ваше исследование Род Дидковских на Волыни. Очень хотела бы дополнительно ознакомиться с имеющимися копиями и т д. Если не затруднит, свяжитесь со мной по эл. почте. С уважением Татьяна. Спасибо за огромную работу.

    0
    1. Татьяна, написала Вам на электронную почту.

      0

Коментарі закриті.